Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/11

Цю сторінку схвалено

— Кдивда нам! — репетує Опозиція, мов і не чує слів розумного знахаря. Олютився вкінці старий, плюнув та й пішов.

— Тьфу! — сказав він, відходячи, — якась скажена скотина! Нехай з тобою той говорить, що болотом трясе! Щезай, помано, дай мені чисту годину!

А Опозиція, мов не знати яке велике діло зробила, стоїть собі, нюхає, облизується, одним словом орієнтується.

Ще пани не стратили надії, посилають до неї Перемісника й кажуть йому почати з гострішої бочки. Перемісник був чоловік енергійний та резолютний[1], та й каже:

— Не бійтеся! Вже як я їй кінця не доїду, то їй і чорт лисий нічого не зробить! Але я маю в Бозі надію, що як їй дам понюхати своїх крапель, то перестане м'явкати, а так вам буде коло ніг лащитися, що аж їй будуть із шерсти іскри скакати.

— Ну, ну, — кажуть пани, — коли ти цієї штуки докажеш, то ми тебе з Перемісника таки цілим Місником зробимо.

— Добре! Беру вас за слово! — сказав Перемісник і, весело підсвистуючи, вибрався в дорогу. Та не дурний він сам перший іти до Опозиції. Послухайте лишень, яку він штуку вдрав.

Стоїть собі наша Опозиція, роззирається, нюхає, облизується, орієнтується собі гарненько, аж тут глядить, іде Кішка ліберальний-преліберальний! Прийшов, та й першим ділом — бух, їй хрест трираменний із церкви скинув.

 
  1. Крутий, твердий у рішеннях.