Смеркалося. Кривава заграва, що, розітлівшися на заході, обхопила була все небо, починала звільна погасати, блідніти, зразу на сході, потім на середині неба, і лиш де-де вогнистими платами висіла на хмарах та палала пурпуровою пожежею на снігових шпилях далекої Чорногори. Відтам потягало холодним вітром. Віковічні смереки від часу до часу вибухали голосним шумом, мов прокидалися з тужливої полудрімоти і неначе величезні птахи напруго шелестіли всім пір'ям, зриваючися до лету: це одна-друга хвиля полонинського буйного вітру, що тяг горою понад верхами, впадала вниз і вривалась в їх темну гущавину.
Юра йшов довгий час верхом, плаєм, лишаючи село по лівій руці. Він уважно роззирався довкола. Черемош, що гадюкою вився здовж села, щез уже під густим завоєм мряки, білої, як молоко, гладкої, як простелене полотно. Із хат, розкинених по верхах та збоччях гір, вився клубами дим, але голосів ніяких із них не чути — вони були далеко від Юри. В селі видно було декуди світло. Нараз із одного верха затужила голосна трембіта[1]; з другого верха їй відповіла друга; у Юри мороз пішов поза плечима. Перша трембіта заголосила знов — аж надто добре звісну йому мелодію — знак, що там, де трублять, у тій хаті хтось умер. Юра напружив зір і слух, щоб зміркувати, де
- ↑ Трембіта — сурма, зроблена з кори, довжиною 2 до 3 метри.
