— А мій кошт, що я видав на вас?
— Я тобі зверну.
— Що ви мені будете звертати? Я вам не зичив. Я давав на рахунок ґрунту і видав більше, ніж той ґрунт варт.
— Мошку, що ти говориш! — скрикнув Юра мов ужалений.
— А ви що собі гадаєте?
Перемовилися Юра з Мошком кількома гострими словами. Вибіг Юра з корчми і побіг до писаря, дав йому «баночку»[1] і просив написати до суду на Мошка. Писар скаргу написав і вислав. Минала осінь. Жид зібрав з Юрового поля, виорав коло хати під огородину, переробив хату на стайню. Минула зима, минула весна. Жид почав орати на Юровім ґрунті. Юра з Василем зігнали жидових робітників зі свого поля. Жид вивів провізорію[2] і виграв, Юру засудили на 10 банок коштів. Минуло ще пару місяців. Нарешті Юра діждався терміну в суді на свій позов. Станув Юра в суді, станув і Мошко. Розповів Юра всю справу, але промовчав про свою слабість та про чутку, що його Мошко потрохи троїв, промовчав, бо боявся, що це кримінальна справа, а йому веліли би присягати. Мошко потвердив Юрові зізнання, показав контракт легалізований у нотаря, показав рахунок того, що видав протягом року на удержання Юри, і показалося, що він видав ще більше, ніж варт був той ґрунт з хатою. Суддя не входив ближче в розбір рахунку,
