ливий дим, він пильно вдивлявся в чорну, обгорілу стіну збитого сіна. Нараз в однім місці він зупинився і махаючи руками покликав до себе ґазетярів.
— Що там? Що там?
Комісар не говорив нічого. В тім місці, де він стояв, було гаряче, бухав дим змішаний із парою, запирало дух і гризло очі. Але комісар не вступався з місця, стояв мов причарований чимось страшним.
Газетярі звільна наближалися.
— Що там? Що там?
Комісар не мовлячи нічого показав пальцем в одне місце.
З обгорілого сіна вистирчувало щось чорне, грубе; придивляючися ближче можна було розпізнати пару ніг у чоботях.
В тій хвилі повіяло димом і жарою просто в очі влазливим свідкам, немов пожежа була гнівна на тих люлей, що підгляділи її секрет. Усі повідскакували.
— Тут хтось є! Тут хтось є! Тут чоловік у сіні — закричали ґазетярі.
— Дай Боже щоби тільки один, — лаконічно мовив комісар.
— Як то? Як то? Мало би бути більше?
— Боюсь, що так. Бачите, панове, підкопано паркан, стежка втоптана, значить, не один ходив сюди ночувати. Скажу вам по секрету: ми давно вже шукаємо за одним таким масовим нічлігом. Маємо певні сліди, що ціла купа підозрених волоцюг ховається кудись на ніч, западається мов під землю. Вдень, раз цього, раз того видно в місті; робили ми облави, перешукували всі лазні, всі цегельні, всі відомі