жений від неї високим парканом. Тепер ще сіна з нього не брали, він був повний аж під самий дах, містив кілька тисяч сотнарів сіна. Яким способом міг він запалитися?
Хоча вогонь побачено ще не довго по півночі, то й досі не вдалося вгасити його цілком; діставшися вглиб збитої маси сіна, він бушував у нутрі величезного стогу і наповняв усю площу, ба, всю околицю густим, душним димом. Від ночі вояки в спілці з вогневою сторожею лили воду на цю купу сіна і хоча зверху вона стояла зовсім чорна і мокра, то клуби диму, що раз-у-раз ішли з нутра, свідчили, що там вогонь не згас. І справді досить було в однім місці якийсь час перестати лити воду, а з того місця від внутрішнього вогню підіймалися клуби пари, а за кілька хвиль показувалися вогняні язики. У гасильщиків опадали руки з утоми.
— Ще відколи жию, не бачив такого! — мовив начальник вогневої сторожі до комісара, що власне в товаристві кількох ґазетярів прибув на місце нещастя. — Сотки стирт гасив я вже, але все вогонь держався верха, а тут він у середині. Виглядає зовсім так, як коли би з середини почало горіти.
— Може сіно було гниле і загорілося? — мовив комісар.
— Ні, пане комісаре — мовив фірер, що мав команду над компанією вояків, призначених до помочі вогневій сторожі. — Сіно було сухе. Під моїм оком його складали, я на тім розуміюся.
