сильні чуття можна висловити ясними словами. Думав, що ясність і простота…
Całuję ręczki, uniżony sługa wielmożnego pana dobrodzieja[1]. Питання про ясність доторкає потроху мойого фаху і тут я смію сказати, що шановний професор є на дерев'яній дорозі, чи як каже німець, auf dem Holzwege[2]. Ясність є один із окликів пережитого натуралізму, котрий голосив: природа! природа! не розуміючи в своїй наївності, що в практиці він на кожнім кроці завдавав брехню своїм окликам. Як то це так гарно висловив Ніцше, пане критику?
«Treu die Natur und ganz!» — Wie fängt er's an?
Wann wäre je Natur im Bilde abgethan?
Unendlich ist das kleinste Stück der Welt!
Er malt zuletzt daran, was ihm gefällt.
Und was gefällt ihm? Was er malen kann![3]
От то, то, то! Вся брехня, вся внутрішня суперечність так званого об'єктивізму. Я, мовляв, не видумую, а малюю
- ↑ Цілую ручки, низький слуга вельможного пана добродія.
- ↑ Є на манівцях, помиляється.
- ↑ «Будь вірним природі і все!» — Як це почати?
Коли була природа відтворена в образі?
Безконечною є найменша частина світу!
Він малює вкінці те, що йому подобається.
А що йому подобається? Те, що він може малювати.
Див. Gedichte und Sprüche von Friedrich Nietzsche. Leipzig, 1898, стор. 73.
