Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/70

Цю сторінку схвалено
Критик.

Не друкований досі, але тим не менше натхнений.

Заграничний політик.

І не швидко буде друкований.

Професор.

А то чому?

Заграничний політик.

З двох важних причин. Одна та: де є та публіка, що могла б читати і відчути мої поезії?

Професор.

Ну, коли напишете зрозуміло, то…

Заграничний політик.

Зрозуміло! От іще шабльон! Фраза! Ви, професори, пишіть свої книги і трактати зрозуміло, бо ви промовляєте до розуму. Ми, поети, виливаємо своє чуття і промовляємо до чуття, то пощо нам зрозумілість? Або, коли хочете, нам треба зовсім іншої зрозумілости, ніж ваша. Ваша логіка, ваше арґументування, ваші дефініції і дистинкції, це наша смерть. А найгірше те, що ви своєю науковою папляниною попсували нам мову, зробили її нездатною для поезії. Наші слова зробилися символами ідей, абстрактів, логічних процесів, а не чуття. І це друга причина моєї абстиненції[1]. Хіба ж я можу вилити чуття мойого серця тою самою мовою, котрою висловляється «два рази два є чотири»?

Професор.

А я думав, що чим серце повне, те устами ллється. Думав, що ясні ідеї і

  1. Абстиненція — повздержливість, утримування.