Гарасимів, illegitimi thori[1] вроджений і охрещений у тім селі, пробував досі на вихованню в Олени Василихи. Окремо посвідчувала учителька, що Петро Гарасимів учащав три роки до сільської школи і скінчив її з дуже добрим поступом.
Це була вся амуніція, з якою Петрусь під проводом баби Василихи одного гарного осіннього дня вирушив здобувати світ.
В редакції одного поступового і демократичного львівського дневника власне скінчилася робуча пора. Хлопець із друкарні сказав, що «скриптів» на нині досить. Шеф редакції зараз кинув перо, надів пальто і пішов до друкарні, щоб роздивити весь даний і наскладаний матеріял і зложити з нього цілість нумеру. Співробітники при своїх бюрках мовчки кінчають кожний свою роботу. Чути скрип пер, шелест паперу, брязк ножиць. Дехто, скінчивши писання, кидає перо і віддихає. Інший клене під носом, не можучи вбгати в одно речення те, що йому хочеться.
Тишу перервав заграничний політик, що, дописавши своє пензум[2], зірвався з місця, мов опарений, і перевернув крісло, на якім сидів досі.
А чорт! Сказіться ви зі своїми Бісмарками, Ґледстонами, Конгами та Буланжерами! Аж голова тріскає від усіх
