рухами кривилося в Борисових пальцях то в цей то в той бік, перебирало лапками та повертало голову то направо, то наліво. Нарешті Борис кинув саламандру назад на те місце, відки взяв її, і обернувся до панночки, що все ще стояла на тім самім місці, де він поставив її.
— А тепер позвольте, пані, що вам представлюся — зачав він якось церемоніяльно.
— А то пощо? — відповіла панночка. — Мені зовсім не цікаво знати, хто ви. А признайтеся, за кого ви прийняли мене, побачивши вперше?
— Може це вам смішно буде, — відповів Борис, — але скажу вам по правді. Почувши здалека ваш спів, я тихенько підповз отцею стежкою і побачивши вашу голову серед зелені я прийняв вас за одну з тих Дріяд, тих лісових німф, у яких існування вірили колись греки.
— Ха, ха, ха! зареготалася панночка якимось проймаючим і, як бачилося Борисові, неприроднім сміхом. — Оце гарно складається! А я, побачивши ваше лице вихилене з-поміж листя лопухів, прийняла вас за лісового Фавна. Ха, ха, ха! Правда, як гарно складається!
— А я й не думав, що моє лице має пригадувати Фавна, — мовив Борис, трохи немило вражений цим порівнянням.
— Я тому не винна, що мені так видалося. Це було вражіння першої хвилі. Ну, але тепер бувайте здорові. Мені ніколи довше балакати з вами.
І вона раптом обернулася, вискочила на стежку і махнувши йому правою рукою
