Борис затремтів і, сам не знаючи, що робить, швидко вибіг із гущавини і подався в напрямі до пня.
— Що там таке? — скрикнув він.
— Ай! — почувся новий крик із зеленої гущавини на пні.
Борис розхилив корчі і приступив ближче до пня. На пні стояла молоденька, струнка панночка в блідо-зеленій сукні, без капелюха і мантильки, без парасольки, немов перед хвилею вийшла з покою, і з виразом невимовної тривоги показувала пальчиком униз, на свої черевики, що потонули були в зеленім моху та сухім листю, яким заповнене було випалене, вижолоблене дно старого букового пня.
— Що там таке? — запитав Борис, приступаючи ще ближче.
— Та поможіть, а не допитуйте! — скрикнула напівсердито панночка, простягаючи до нього руки. Він узяв ті руки — дрібні, майже дитячі ще, а проте пухкі та повні, як у дорослої панночки, і допоміг їй зіскочити з пня. Опинившися на землі вона станула біля нього, при чім показалося, що була значно нижче від нього, бо верх ії золотистої, простенької та пахучої фризури сягав йому до чола.
— Пані перелякалися? — запитав Борис.
— Ох, на смерть! — відповіла панночка.
— Що ж там таке було?
— Гадюка! Страшенна гадюка! — з невимовною тривогою, вся бліда і тремтючи мовила панночка.
— Боже! — скрикнув і собі ж переляканий Борис. — Може вкусила вас?
