голос — чистий, дзвінкий та мелодійний, лилася пісня повна туги і меланхолії, та при тім надихана якоюсь таємною життєвою енергією, мов тужливий, а при тім так могутній своєю енергією, гомін гірського потоку. Борис зупинився, напружив слух і прислухувався до слів пісні.
вистрілила вгору відома йому мелодія, мов протяжне, тужливе зітхання.
повторилися слова, та мелодія надала їм більше пристрасти; вони звучали тепер мов порив ув'язненої душі, що бачить перед собою широкий Дунай і граціозні рухи живучої птиці, та сама не може вирватися з гнітючих її оковів. І знов іде глибоке, пристрасне зітхання, розливаючися широкими тактами мелодії:
І мов жайворонок із піднебної висоти камінцем спадає вниз, так і мелодія розсипається тихим хлипанням безсильного жалю:
Борис слухав і тремтів. Чи то сила і ніжність голосу, чи красота та виразність модуляцій, чи чар улюбленої мелодії та поетичних образів, які він почув тут так несподівано, — досить, що він стояв мов причарований, запирав у собі дух і весь тремтів, несвідомо боячися, щоб пісня не урвалася, щоб голос не затих і щоб уся ота сцена, ті золоті плями на сухім буковім листю, і отой густо-зелений яр, і оті могутні буки над його головою, і
