з Владкового рота. Правда — такі прокляття і слова не були для нього новиною, — у свого майстра мав він час їх досить наслухатися, — але що ж, коли ніколи не міг до них привикнути. Все вони разили його, кололи його слух, наповнювали якимсь зогидженням.
— Це мусить бути дуже зіпсутий чоловік, коли так клене і такими словами говорить, — подумав він собі наївно. — А як я тут з ним побуду довго, то може… може і я такий самий стану… — В його серці щось болізно заскіміло, згадка про матір, про сестру, котрих він так дуже любив, прошибла його великим жалем! Ох, вони помліли би, якби знали, з якими людьми приходиться йому жити — яких слів приходиться йому слухати, — та й за яку вину!… Що з ним сталося! Яка погана сила підвела його на погане діло, на крадіж! Що скаже його мама, коли про те дізнається? А дізнається певно, сумніву нема. Майстер ще нині сам їй це скаже. Ох, на що він дожив того! Хай би вже сам терпів і мучився в тій поганій, смердячій ямі, — на що ж мусить і його мати і його сестриця терпіти через нього!… Івася дуже мучили подібні думки. Гризота, мов хвилі під час бурі, то опадала і немов щезала десь у безвісті, то знов, ще з більшою силою ніж уперед, бурхала, заливала його серце. Вона враз із усіми поганими та страшними вражіннями нинішнього дня так ослабила його, що він, скулившися в своїм кутику, сидів недвижно, мов дерев'яний, і тільки очима поводив по казні дивля-
