— Tedy, tedy, do pana kerkermajstra[1]! — крикнув поліціян, одкриваючи перед арештантами двері до канцелярії того неограниченого і рідко доступного владільця тюремного. Арештанти, скулені і дрожачі, увійшли.
Пан керкермайстер Куфа був чоловік високого росту, колишній „гранатир“[2]. Його широкі плечі і величезні, жилаві руки свідчили про його велику силу, — лице подовгасте і трохи набрескле, низьке чоло, обведене зверха густим, просто стирчачим, немов щетинистим волоссям, чорним мов смола, і вираз невеличких, час від часу дивно блискаючих, очей, — все те казало догадуватися, що в голові того чоловіка мало розуму і освіти, а за те багато примх, тиранської самоволі і непросвітньої, глибоко врослої ненависти до всього, що не кориться, не підлягає, „не знає субордінації“. Це була дика, упряма натура, хоч при тім, розуміється, як усякий дикар, легко податлива на облесні слова та зручні, хитрі підходи. На тих він не вмів зрозумітися і для того не раз лучалося, що котрийнебудь арештант піддобрився д'ньому, зиськав[3] його ласку і відтак
