хала черевними крилами, немов збираючися скочити.
— Добре стоїш? — запитав я товариша.
— Добре. Бовтай!
Та щука не чекала бовтання. Почувши наш голос, вона як стріла рушила просто на мене. Між мною і берегом було ще досить вільного місця, котрого за-для водяної течії годі було обставити сіттю. Сюди вона міркувала прошмигнути, так як певно не раз уже прошмигнула іншим рибакам. Та я був приготований на цю хитрість. Сильним ударом бовта я перегородив їй дорогу і змусив щуку викрутитися півколесом на ліво. Вона тільки моргнула передо мною своїм широким як праник хвостом і щезла в глибині. Та я був спокійний. Я знав, що тут вона не втече від нас. Ще один удар бовта і щука щосили гопнулася в волочок.
— Догори!
Спід волочка підлетів догори, середина утворила глибоку зачеревину, а в ній мов у довгій та вузькій кліти шибала собою щука.
— Взад! Взад! На мілку воду — крикнув я товаришеві, і звільна, обережно держачи краї волока понад водою, ми вийшли на плитше плесо.
— Гов! Чи не втекла вона? — з острахом запитав товариш. — Якось не чути її в волоці.
Ми приперли волочок до берега і живо підняли його весь над воду. Крізь очка забілілося широке, товсте щучине черево.
— А, здорові, кумо! — крикнули ми радісно. — Просимо ближче!
