Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/36

Цю сторінку схвалено

вода була ще холодна, але нам це було байдуже. Тихесенько розвинувши волочок, ми наближалися до найглибшої части плеса, держачися близько берегів, оброслих густими лозовими корчами і силкуючися робити якнайменше шуму і плюскоту.

Наша праця була не даремна. Майже під кожним корчем ми захапували то кленя, то окуня, то плотицю, що плюснувшися два-три рази в волочку, мандрували до нашої рибацької торби. Але великої щуки не було.

Вода в плесі була чим далі глибша. Ми знали, що там, де береги стіснилися і творять неначе гирло, обставлене з обох боків грубими коренастими вербами, вода була глибока майже на два метри. Там нам не зайти і коли наша знайома щука там ночує, то ми не зробимо їй нічого. Але проте ми йшли обережно далі, доки позволяла водяна глибінь.

— Ось вона! Ось вона — прошептав мій товариш, зупиняючися непорушно на місці і моргаючи очима в той бік, де лежала щука.

Я побачив її майже рівночасно.

— Заходи під берег! Під самий берег! — шепнув я товаришеві.

За кілька секунд наш волочок вигненим луком обхапував той корч, під котрим сиділа щука. Правда, задля гілляк, що стирчали в різні боки в воді, годі було добре заставити і, затягнувши волочок, ми ще з мінуту поправляли його, щоб добре було підняти. Рівночасно я не зводив очей із щуки. Вона також побачила мене, бо не рушаючися з місця, нараз живо зама-