запитатися про них Мошка, він же мусів дістати якісь папери по моїм батьку.
Ба, спитатися Мошка! Якби то мені так легко було до Мошка приступити. Давніше, як був я малий, був він для мене ласкавіший; коли ж я став доростати, здав мене зовсім у руки своєї жінки-відьми і майже ніколи нічого до мене не говорив. Бачилось мені навіть, що бокував від мене. Відколи мені люди повіли, що мусів узяти гроші по моїм батьку, став я пильніше на нього вважати; я зміркував, що та моя увага його непокоїть. Крутився якось неспокійно, коли ми часом опинилися самі, немов би його щось гризло. — А що, міркую собі, якби так коли, як нема жінки вдома, наперти на нього несподівано, може би можна від нього хоч що то дізнатися? От я й зважився при нагоді так і зробити.
Нагода така небавом лучилася. Мошчиха поїхала до Жовкви, в корчмі не було нікого, тільки сам Мошко, то-ж приступив я до нього та й кажу:
— Реб Мойше, люди кажуть, що маєш якісь папери по моїм батьку.
Кинувся Мошко, немов-би його оса вкусила.
— Та ти це відки знаєш?
— Та люди кажуть.
— Що за люди?
— Та всі, по цілім селі.
— Ну, а тобі на що тих паперів? Адже ти навіть читати не вмієш!
— Так. А все таки я хотів би знати. Значить, маєш їх?
