бояться її, не вірять їй і вона мусить хитрощами наближатися, підкрадатися до них, мусить силою задержувати їх, щоб не тікали. А що рук у неї нема і тільки зуби в роті, то дуже часто ті бідн добряки, замість на її закоханому серці, опиняються в її голодному животі. Ай, як це сумно! Але що ж, вона цьому не винна. Вона так любить тих бідних, добрих, грубеньких ковбликів, а любов коли раз опанує щучине серце, робиться непереможною. Нічого проти неї не вдієш.
Та гов! Щось хлюпнулося в воді. Пішла легенька хвиля і полоскотала щуку по боках. Що це таке? Щука не рушається з місця, але надслухує. Сонна лінивість ще держить ув обіймах її тіло. Що це таке хлюпається в воді? Це не видра. О, видрине хлюпання вона знає! Видра чалапкає по воді так грубо, голосно, а потім дає нурця і щезає зовсім, бігаючи по дні, — а тут щось інше. Щука лежить на своїм місці, обернена мордою проти води, і не бачить нічого. Надслухує, ліниво рушаючи крилами, але не бачить нічого. Плюскіт затих, тільки поверхня плеса все морщиться; легесенькі гребені хвиль набігають один за одним і тихенько лоскочуть щуку по боках, по м'якім, лускатім животі. Лоскочуть, пестять її і вона немов засипляє наново. Вона чує себе безпечною в своїй схованці з поплутаних, крутих гілляк, пеньків і коріння. Який ворог побачить її тут? Хто може досягти її? Хто буде надіятися, що вона тут? А ось коло неї хіба не лежить груба вербова гілляка, так само сіра, так
