кався та нарозщибався[1]? Чи ти думаєш, що це на що придасться, що слізьми вернеш хоч крейцар з утраченого капіталу?
— Знаю це, знаю! — зойкнув Ґава, не відіймаючи лиця від землі, — але що ж я на те пораджу, коли в мені серце розривається, скільки разів спогадаю про свої гроші! Ну, попросту серце розривається! Витримати не можу, так мені їх жаль!
І раптом зірвавшися з землі, він сів, лице його оживилось, очі заблищали мокріше від сліз, і він, прудко[2] махаючи руками, заговорив, немов горохом посипав:
— Куди ж пак! У мене дві тисячі готових, у тебе звиш півтори! Як же з такими грішми, та ще з міцними руками та молодими головами не стрібувати щастя, не кинутися в крутіж[3], щоб і собі в ньому зловити товсту рибу? Цілий морґ ґрунту за дорогі гроші купили, п'ять закопів[4] відразу розпочали, як не в однім, мовляв, то в другім наше щастя буде. Півроку промучились, свої гроші закопали, кип'ячки ані цяти! Що, чи не ладно? Продали один закіп і четверту частину ґрунту, заробили на них, і другий раз впакували все в останні три закопи, з таким самим щастям. Продали другий закіп і другу четвертину ґрунту, хоч і не заробили вже, але таки п'ятсот ринських дістали, п'ятсот ринських за наші пів-
