— Видно, що нас Бог зовсім опустив! — простогнав Староміський, — ударившись об поли рукою.
— Ну, не кажіть так, пане Староміський, навчаючим голосом сказав Гава, — не годиться таке говорити. Знаєте що, ходімо разом до шинку, вип'ємо по шкляночці пива; огріємося трохи, бо тут холодно з біса, і поговоримо, може найдеться для вас яка рада.
Староміський радо пішов слідом за Гавою.
Перед ним замиготів промінь надії.
— Знаєте що, пане Староміський, — промовив Гава, коли вони трохи обігрілися і випили по шклянці пива, — а багато ви маєте тих чіпців готових?
— Цілих п'ять кіп. Чіпці, як золото, а що мені з них?
— Ніхто не купує?
— Сам бачиш, що ніхто.
— Я вам це давно казав. Ну, але що то тепер говорити, тепер треба яку пораду давати. А багато вам треба на коня?
— Та коби хоч якого харлака. Тепер на пашу тісно в наших сторонах, за тридцять ринських можна коня купити.
— Тридцять ринських, то сума, пане Староміський. Ну, але знаєте що, я вам дам тридцять ринських за ваші чіпці.
— Як то за мої чіпці?
— Ну, так, за всі п'ять кіп.
— Бійся Бога, Гаво! — скрикнув Староміський. — Адже я за самий матеріял двадцять п'ять срібла з докладом заплатив, а наша робота…
