Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/284

Цю сторінку схвалено

гроші. Правда, за послідні два місяці Гава замовляв уже менше чіпців, але замість того для якихось мазурських сіл показалися потрібні тонкі сітки, плетені так само, як чіпці, і вживані там замість шлюбних вельонів[1]; сітки ті давали ще ліпший заробок, ніж чіпці.

Був гарний осінний день, коли Гава знов навістив хату Староміського. Навіть та стара хата під рукою молодого і господарного Андруся немов помолодшала і стала похожа на порядну, господарську оселю. Але Гава не глядів на ті обстанови. В очах його миготіли якісь вогники, як ув очах того кота, що готовиться скочити на намічену вже добичу.

— Добрий день вам, пане Староміський! — сказав Гава, входячи в хату.

— А, як ся маєш, Гаво?

— Зле ся маю, — відповів жидок, сідаючи на лаві. — Кепські торги.

— Е, що там, дасть Бог, то й ліпші будуть.

— Може колись і будуть ліпші, але тепер кепсько з нами. Знаєте, вже три тижні чекаю. Від трьох тижнів ані одного чіпця не продав.

— Не може бути! — скрикнув Староміський напівжартівливо, не дуже то вірячи Гавиним словам.

— Ба, не може бути, коли так є! Всі мають досить чіпців на тепер, ну, і що їм зробимо.

 
  1. Шлюбний вельон — прикраса на голову для дівчат під час шлюбу.