гроші. Правда, за послідні два місяці Гава замовляв уже менше чіпців, але замість того для якихось мазурських сіл показалися потрібні тонкі сітки, плетені так само, як чіпці, і вживані там замість шлюбних вельонів[1]; сітки ті давали ще ліпший заробок, ніж чіпці.
Був гарний осінний день, коли Гава знов навістив хату Староміського. Навіть та стара хата під рукою молодого і господарного Андруся немов помолодшала і стала похожа на порядну, господарську оселю. Але Гава не глядів на ті обстанови. В очах його миготіли якісь вогники, як ув очах того кота, що готовиться скочити на намічену вже добичу.
— Добрий день вам, пане Староміський! — сказав Гава, входячи в хату.
— А, як ся маєш, Гаво?
— Зле ся маю, — відповів жидок, сідаючи на лаві. — Кепські торги.
— Е, що там, дасть Бог, то й ліпші будуть.
— Може колись і будуть ліпші, але тепер кепсько з нами. Знаєте, вже три тижні чекаю. Від трьох тижнів ані одного чіпця не продав.
— Не може бути! — скрикнув Староміський напівжартівливо, не дуже то вірячи Гавиним словам.
— Ба, не може бути, коли так є! Всі мають досить чіпців на тепер, ну, і що їм зробимо.
- ↑ Шлюбний вельон — прикраса на голову для дівчат під час шлюбу.
