— Аякже! Готові й спаковані. Власне мав я по полудні з ними до Дрогобича рушати.
— Ну, та не потребуєте рушати, я собі сам заберу.
— А як же йде розпродаж?
— От яко тако, — недбало відповів Гава. — Клопоту багато, а пожитку мало.
— Хто би там тобі вірив! А втім що ж, ти молодий, то й поклопотатися тобі не завадить.
Гава недовго розмовляв із Староміським, але весь час уважно приглядався його хаті і всій домашній та родинній обстанові, взяв чіпці, заплатив гроші, замовив нових п'ятдесят на слідуючий понеділок і просив Староміського, щоби заніс йому їх до Самбора, де він буде на них чекати. Староміська дивилася на це все і з диву не могла отямитися. А коли Гава сказав, що мусить іти, то вона заявила йому вдячність цілої родини тим способом, що дала йому на дорогу шість варених яєць, котрі Гава прийняв з нетайною радістю.
Не от так собі ходив Гава в неблизьку дорогу з Дрогобича до Старого Міста. Проходячи з села до села, він торгував чіпцями, скиндячками, коралями, купував шерсть, шкірки з куниць, зайців і видр, придивлявся і розпитував, де й якими промислами селяни займаються, і все те укладав в своїй пам'яті, мов у скрині, з котрої в разі потреби можна й треба буде видобувати добрі гроші.
Особливо цим разом хотів він придивитися до домашнього життя Старомісь-
