вив їм, що хоче з нею женитися і вияснив свої замисли на будуче. Старі радо його прийняли, бо знали Андруся яко доброго робітника і добру, сумирну дитину.
Маринця дожидала його з тугою, котрої силу й постійність зрозуміти може тільки хорий або арештант. Новий заробіток, котрого так несподівано достарчив їм Гава, зміцнив її надії тою думкою, що й вона своєю працею здужає причинитися до осущення[1] своїх улюблених замислів і до обезпечення добробуту цілій родині. Бідна дівчина встаючи й лягаючи молила Бога за свойого незнайомого, а так великодушного добродія, яким являвся їй Гава. Молилась за нього і ціла родина Староміських. Молодий, здоровий і спосібний до тяжкої праці мужчина був конечно потрібний в тій хаті, де жили самі каліки та немічні. Він усім додав би нового життя, нової надії. Молодші сестри від самого початку зближення Андруся з Маринцею радувалися будучим щастям своєї сестри, вважаючи його немов завдатком свого власного щастя. Чіпці виростали під їх пальцями і зходили з варстатиків швидко один за одним. Головам, котрим судилося колись носити їх, мабуть і ві сні ніколи не являться ті тихі, пишнобарвні надії, мрії, бажання і молитви, що снувалися в оцих молодих, сумовитих дівочих головах при їх плетенню, перепліталися при кожнім вузлику, розвивалися
- ↑ Здійснення.
