хувавши власні видатки, рідко коли більше як 20–30 сотиків з торгового дня. Мало коли йому вдавалося розпродати весь товар, що виніс на торг. А тут ні з цього ні з того якийсь дрантивий жидок купує все нараз.
— Давай чотирнадцять! — сказав Староміський.
— Ну, дай Боже добрий початок! — сказав Гава і відрахував гроші. — Але давайте все, з ліскою[1]!
— А ліски тобі на що?
— На щастя!
— Тьфу на твою голову! Бери й ліску, тільки за дзвінок 10 сотиків зверни!
— Знаєте що, нанашку, — сказав Гава, — заждіть ви тут у шинку, я вам ліску зараз принесу. Я тільки так, в позику її візьму.
— Ну, добре, — пробовкнув Староміський і поплівся до шинку, щоб випити склянку пива по такім добрім торзі. Але сидячи за столом, при пиві, знов почув якесь невдоволення.
— Одурив мене проклятий жид! — воркотав він. — І чіпці за песі гроші купив, ще й палиця враз із дзвінком пропаде.
Але воркотав він це без переконання, так тільки, щоби воркотати, бо по правді рад був цій продажі, а палиці ніщо було жалувати — палиця була проста, ліскова, і дзвінок аби який, маленький.
А тим часом Гава, діставши в свої руки чіпці з палицею, духом опинився на-
- ↑ Ліско — паличка, дрючина.
