поту, заки за таку саму ціну дістануть.
Гава швидко надумався і приступив до міщанина.
— Щасти Бог вам, пане Староміський! — сказав він, кланяючись.
Старий здивованими очима з-під навислих брів глянув на мізерного, обідраного жидка, що вітався з ним, немов із старим знайомим.
— Тьфу на твойого батька клапчастого, — сказав він, відпльовуючись, — а ти відкіля мене знаєш?
— Ну, пане Староміський, хто би вас не знав! Вас, Богу дякувати, усі знають. А по чому чіпчики продаєте?
— По двадцять нових[1], або що?
— Та я би хотів у вас купити.
— Агу, а тобі на що? Чи для матері твоєї лисої?
— Для матері або й не для матері, а вам що до того? Скільки їх тут маєте?
— Ще вісім, або що?
— Ну, які ж бо ви! Вісім по двадцять нових, то шістнадцять шісток. А що спустите, як усі візьму? — товк своє Гава, осміхаючись.
— Та відчепися ти від мене! — скрикнув Староміський. — Я не твій дурень, що би ти собі з мене кпи робив!
— Ну, ну, хочете дванадцять шісток? Ні? От вам тринадцять за всі нараз, готовими грішми! Чого вам треба? Маєте волочитися з ними ще три понеділки, то чи не ліпше вам відразу готові гроші взяти?
- ↑ Новий — копійка.
