зею для возів і з усяким дріб'язком; заробок ставав менший, а натомість ошуканство, майже в живі очі, змагалося і відстрашувало покупців. Прийшлось Гаві шукати нових заробітків.
Від давнього часу звертав на себе його увагу старий чоловічок у старосвітськім міщанськім уборі, який носять ще декуди по малих, глухих містечках. Щопонеділка являвся він на базарі з чіпцями, білими і зеленими, дуже гарної домашньої роботи. Поначіпляє ото тих чіпців на палицю з дзвінком прикріпленим до її горішнього кінця посеред різнобарвних скиндичок, і йде собі тротуаром довкола ринку, держачи палицю високо понад сутолокою людських голів, час від часу потрясає нею, але не каже нікому й слова. Купували у нього, але мало. Старий очевидно був непривітливий, до розмови неохочий і торгуватися не любив. Перше його слово, то була все й послідня ціна його товару.
— А що, мамуню, — спитав раз Гава у якоїсь жінки, що йнощо купила чепець у того чоловіка зовсім без торгу, — добрі чіпці той чоловік продає?
— Хто, Староміський? О, нема над його чіпці. Один на десять літ вистане. Я це для невістки купила. Не перший раз у нього беру, і ціна у нього все однакова.
— А чому ж у нього так мало купують?
— Або я знаю! Бо не жид. До жидів усі йдуть і деруть посліднє дрантя, та ще й наторгуватись мусять до сьомого
