— Як то на що? На продаж. Купив би, а не хочеться йти на підсіння.
— А відки я маю мати батоги?
— Як то відки? Жид усе повинен мати.
Ті слова Гава твердо собі затямив.
— Знаєте що, нанашку[1], — сказав він, подумавши хвилину, — зачекайте трошечки, зараз вам будуть батоги.
І духом він побіг на підсіння і купив з пів-тузина батогів, до вибору, шнуркових і ремінних. Продав їх того дня без зиску, бо не міг брати дорожче, як брали на підсінню, а там знов не хотіли йому продати дешевше, як другим. Але в голові догадливого хлопчини вже наклювалася думка: докопатися до джерела, з котрого продавці на підсінню діставали ті батоги, а з ними й свої зиски, і там добратися до такого самого ґешефту, який так гарно удавався йому з сірниками.
Минула зима, минув і цілий рік серед такої роботи. Гава не жалував ані рук, ані ніг, ані горла, алеж бо й заробляв так, що й не один старший жид міг йому позавидіти. А тим часом заробіток цей уже не вдоволяв його. Найбільше лютила Гаву конкуренція, що немов тінь ішла за його слідом. Тепер вже щопонеділка множество маленьких жиденят розбігалося по місті з сірниками, батогами, ма-
- ↑ Нанашко — дядько
