— Я тебе навчу, що тоді робити, кому і як продавати.
— Е, а може це кепський ґешефт?
— Не бійся, дурню! Старий Фавель на зле тобі не нарадить і обдурювати тебе не буде. Виджу, що ти хоч малий, але хлопець справний, то й гадаю собі, що ліпше ж тобі заробити щонебудь, як тут по місті без діла шлятися. Ходи!
— А скажіть наперед, скільки ви можете отак на тиждень заробити?
— Як часом, Гаво. Можна заробити ринського, а можна й десять, не рахуючи страви.
Гавині очі заблищали диким вогнем, коли почув, що можна за тиждень заробити й десять ринських. Та ж то страшенні гроші! Нерішучість його відразу пропала.
— Добре, — сказав, — піду з вами. Коли вирушимо?
— Завтра.
— Добре, піду завтра. Тільки знаєте що, реб Фавель? В неділю ми мусимо бути знов тут.
— Я звичайно вертаю в п'ятницю, а іноді буваю в місті й по два рази до тижня.
— І через понеділок ми мусимо оставатися в місті.
— А то чому?
— Тому, що я придумав тут ще один ґешефт.
— Он я-а-а-к! — протяжно сказав Фавель і обкинув Гаву пильним поглядом, чудуючись його непосидючій запопадливості.
