заперта, бо й дверей ніяких не було, а ґонтарі цюкали в лісі, роблячи свою роботу.
Вовкун прожив серед них ціле літо, і хоч увесь його заробіток ішов на прожиток, був задоволений. На зиму ґонтарі порозходилися, змовившися, де зійдуться знов на другий рік. Вовкун також обіцявся прийти. З кількома ринськими в кишені, що лишилися йому з цілолітнього заробітку, шкіряними ходаками на плечах, босяком він через верхи і гори пішов аж до Людвиківки і там найнявся на роботу до тартаку, щоб перебути зиму.
Оттак він перекочував кілька літ, щовесни покидаючи людські оселі, спішачи на місце збору ґонтарської компанії. З ними, з сокирою та вісняком[1] на плечах він перемандрував всі гори від Сянока аж до Микуличина. Лісові підприємці жиди пізнали його і почали висилати зі сплавами до Журавна, ба й до Окопів, повіряючи йому продаж дерева. Він почав заробляти більше, життя його поправлялося. Він був дуже здоровенним, рослим і сильним парубком і не раз думав о тім, щоб оженитися. Але не було нагоди, а мрії про родинне життя швидко гасли перед мріями про більший зиск і здобування грошей.
Ґава весь той час ходив іншими дорогами.
1890 р.
- ↑ Вісняк — інструмент для стругання дерева.
