Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/251

трої виходять люди практичні, меткі та промислові. Ремесло, до котрого думав їх примістити кагал — шевство — зовсім не сподобалось їм. Вовкун пішов до столяра християнина, але тут витримав недовго і пристав до мандруючої спілки теслів, що ставила церкви, школи та дзвінниці по селах. Його тягло до всякого майстрування; сокира в його руках робилась легкою, як перо, і він махав нею з таким жаром, мов займався найлюбішою забавою. У теслів пробув він також недовго, хоч головний майстер полюбив його; зате громада, в котрій вони будували церкву, збунтувалася, почувши, що жид працює коло дому Божого, і настояла на тім, що його відправлено. Вовкун пристав до другої тесельської компанії, що в однім лісі в глибоких горах робили ґонти. Ґонтарське життя сподобалось йому, причаровувало його грубу та дику вдачу невиданою досі красою дикої природи та простотою поведінок. Він прямо впивався і роботою і життям, дерево горіло в його руках. Ґонтарі ночували в тісній луб'яній колибі, зложеній тільки з даху покладеного на скісних платвах, одним кінцем вбитих у землю, а з другого кінця підпертих стовпиками із луб'яних також бокових причілків. Відти, де дах був підпертий на стовпах, колиба була отворена. Ґонтарі спали головами до даху, що спадав аж до самої землі, а ногами до отвору; перед тим отвором цілу ніч горіло велике вогнище для охорони від великого звіря і від комарів. Удень колиба стояла пуста, не