не перестали красти, тільки крали не так часто і не так уже очевидячки. Для них найняв батько навіть бельфера[1]. І хата Гершкова покращала, зробилась порядніша. Він почав наймати робітників і оброблювати поля, почав скуповувати в селі мітки, повісма, покладки, і цілими возами вивозити кудись. Довго люди не могли дійти, відки воно береться те добро у Гершка, але швидко доглупались. Гершко злигався з сільськими злодіями, трохи чи не з тими самими, що колись то його самого були обікрали та з димом пустили. Пострах пішов по всій околиці. Тепер уже злодії крали не так, як за панщини, не розбивали панів та жидів, а кинулись на хлопів, не раз не розбираючи навіть бідного від багатого. Головно наперли на худобу, одиноке багатство бойків, — а Гершко перепродував.
Пару літ терпіли бойки, благали і жандармів і ревізорів, щоб увільнили їх від напасти, але даремні були всякі заходи, — злодіїв годі було піймати. Аж раз один із них попався. Підкопував комору у бойка; той спостеріг його, і ставши в куті комори з дрючком, ударив злодія по хребті так, що той відразу простягся. Бойко скликав свідків, побитому злодієві почали припікати підошви розпаленим плуговим залізом і він визнав неборака всіх «кумпаністів», а найбільше наклав на Гершка. Тоді йому прив'язали камінь до шиї і вкинули з кручі у воду, «щоби не було тяганини з судами та з панами».
- ↑ Бельфер — вчитель.
