всі люті бойки були їх підданими, належали до них, мусіло робити на них такий вплив, що в сні й на яві тільки й думали, що про поворот «блаженних» часів. А супроти тих блискучих картин минулого раю ще поганшою видавалась їм нужденна дійсність, та запущена, неохайна батькова хата, ніколи не метена, не мазана та не попрятувана, з препоганою постіллю, повною блощиць і всякого хробацтва, з розваленою, страшенно дим'ячою печею, в котрій тільки десь-колись дещо варилось або пеклось, та від котрої в зимі йшов страшенний чад та загар. Все те важкою рукою накладало погану печать на молоді, дитячі душі, дразнило хлопців, доводило до лютости. Тільки ж старший Ґава, зроду малий, слабовитий та похилий, вдався більше хитрий і на всякі видумки та способи здібний. Зате Вовкун сильний та високий та байталуватий, був розумом дуже обмежений, але легко попадав у лютість, у котрій бив та ламав, що йому в руки попало, мов скажений. Хлопські діти, а далі й старші хлопи боялись його, бо калічив, кусав, кидав камінням, коли його було денебудь захоплять при крадіжі гороху, грушок або моркви. Ґава від малку привчився командувати Вовкуном, а й той мимоволі, признаючи вищість Ґавиного дотепу, радо піддавався його команді.
Але от показалося, немов би щастя ще раз хотіло всміхнутися старому Гершкові. Якось незамітно він почав багатіти. Хлопці перестали докучати людям, хоч
