знарядом свого арендаря, котрого заразом настановив у себе і економом і касієром і трохи що не мандатором[1], бо законом приписаного «юстіціярія» не держав, а тільки якогось писарину; справи судив Гершко. При такім господарюванню і при Гершковій справності діла пішли над сподівання гарно. Панське господарство, котре Гершко вважав своїм, зацвіло. Стоги й обороги тріщали, комори й обори були повні, панщина відбувалася без реманентів, довг до кагалу в кількох літах сплачено, а й сам Гершко з худенького, дрантивенького жидка зробився заживним, поважним і багатим жидом.
В ту пору вродились йому сини Ґава і Елькуна, котрого в селі прозвали Вовкуном. Гершко був на вершку свого щастя, і погладжуючи бороду та атласову бекешу на животі, похожав по селі Н., задоволено всміхаючись, ласкаво приймав поклони підданих хлопів, ласкаво і з батьківським старанням заглядав до хат, в обори й комори, під повітки хлопські, бо прецінь усе те на ділі було його, а не чиє!
Але нараз, мов з батога тріснув, усе змінилося. Одної ночі збудив Гершка якийсь незвичайний стук у сінях його мурованої корчми. Зірвався з постелі і скочив до дверей, щоб поглянути, що там діється, але двері були з надвору зав'язані і не відчинялися. Скочив до вікна, але вікно було темне. Гримнув кулаком, роз-
- ↑ Мандатор — за панщизняних часів виконував судейські ролі.
