чися без суду та позивання, а надто впертих бойків лякаючи криміналом. Знав, що коли тільки раз йому вдасться поставити на своїм і зацитькати хлопів, щоб не впоминалися, то по році, по двох буде вже запізно, тим більше, що й мапа свідчила на його користь. Скликавши громаду, він з мапою в руках почав викладати бойкам усі їх штуки, назвав їх прямо злодіями та грабівниками і приступив до регуляції[1] границь панського лісу. Показалося, що в кожного хлопа під ораницею є хоч морґ, хоч півморґа панського викорчованого лісу. Ґустав витягненим шнуром казав провести просту лінію через ті ораниці, облоги, а то й вівса, і не зважаючи на крики, плачі та проклинання, велів по шнуру набити палів і зараз же за палями копати глибокий рів. Хлопи знали, що правда була на його стороні, то й не пішли до опору[2] і стали на тім, що наклявшися доволі, почали просити пана і панича, щоб хоч засіяного не перекопували і позволили зібрати збіжжя. Міркуючи, що це хоч трохи залагодить прикре вражіння його поміру, Ґустав пристав, але за ту ласку зобов'язав тих господарів, щоб восени, як зберуть збіжжя, самі на своїх нивах повикопували рови поровень з тими, що будуть тепер покопані на незасіяних нивах. Хлопи, кланяючись, прирекли[3], раді, що їм удалося проволокти справу, а Ґустав правдиво про-
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/239
Цю сторінку схвалено
