тої содоми, мов отуманілий. Він побачив себе жертвою безконечного ряду ошуканств, крадіжей та спроневірень. Волосся ставало йому на голові, коли подумав, якими глупими, а разом з тим і хитрими способами ціла громада немов по змові довгі роки по краплині ссала з нього кров. А Ґустав усе списував та списував, і назви і провини і страти, міряв на цалі[1] будинки, колупав пальцем стіни, чи не спорохніло дерево, осмотрював стріхи, чи не поперегнивали, вилазив на обороги і старався якнайдокладніше змірити і обчислити, скільки сіна, вівса та соломи в них міститься. Не менше старанно оглянув стайні, хліви і кучі[2], порахував та посписував худобу, коні, телята, свині і дріб, важніші штуки осмотрив по хребті і по ребрах і по ногах, і все нотував. Вкінці удався й на поле, взявши з собою мапу і шнур, міряв, бродив, палькував[3] та принотовував кожний ступінь. Особливо сінокоси завдали йому багато роботи та доводили часто до сварок із селянами. Були це звичайні гірські сінокоси, далеко від села, за лісами та хребтами, розкидані по недоступних чагарах та дебрах; про певні та постійні границі тут ані мови бути не могло. Перед кожною косовицею вирушала ціла громада і при всіх розброджувано, розмірювано і розпальковувано, що кому припадає косити. Звісно, що громада собі рада, і не
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/236
Цю сторінку схвалено
