вість! Ох, який лютий біль почуло молоде Олине серце при тій думці! Але ні, вона цього не стерпить, вона ані одної хвилі не знесе, щоб нею так поневіряв той чоловік! Вогонь святого, праведного гніву запалав на Олинім личку, коли опера скінчилася, і вона встала, щоб зібратися до виходу. Яким звичайним, буденним, непринадним чоловіком видався їй тепер той сам Володко, котрого перший поцілуй стояв її цілої безсонної, в гарячковій дрожі і солодких думах проведеної ночі. І як вона могла полюбити того чоловіка? Тепер це їй видалось дивним, неймовірним. І коли Володко з салоновим уклоном приступив до неї, щоб подати їй руку, вона з погордою відвернулася від нього і холодно сказала:
— Мій пане, я вас не люблю і за ваш супровід дякую.
І відсторонивши його рішучим рухом руки, не оглядаючися, пройшла попри остовпілого Володка і бистро поспішила наперед…
1884 р.
