разу навіки скомпромітував усю свою кар'єру, якби тільки щось напечатав у його місячнику. Це прецінь чоловік підозрений, намаркований.
— Алеж я гадала, що він твій приятель.
— Ну, так, причіпається по старій знайомості. А не зриваю з ним, бо має гостре перо, ще готов пошкодити.
— Алеж то на такий спосіб підлий чоловік! — скрикнула Оля.
— Всі вони такі! Що з ними робити?
— І як же ти можеш хоч би й про око дружити з такими людьми?
— Га, мусить чоловік! Не раз і такий до чогось здасться!
Оля замовкла і знов сумно похилила голову.
Велика музикальна драма ішла тим часом дальше. Проводирі швайцарські, переконавшися, що годі довше народові зносити чужинецьку самоволю, змовляються приступити до небезпечного, але святого діла — освободження своєї вітчини. Серед недоступних скель, на розграниччю трьох кантонів, над озером відграється пречудово хороша і висока сцена присяги на вірність своїй країні і на загладу гнобителям. На орлиних крилах підносить музика душу слухача аж до тої підзоряної висоти, на котрій щезають усякі особисті, самолюбні забаги, на котрій дух живе високими і чистими чуттями любови до загалу і посвячення. Яка переміна зробилася з Олею! Її сумне, задумане личко
