Ходімо стежкою вниз і легенько випливемо насеред води, то може й заженемо його на брід і зловимо.
А клень мов скажений кидав собою посеред виру. Брати щодуху зісковзнулися вниз по вогкій скельній жолобині над воду і потиху, Едмунд передом, а Тоньо за ним, поплили туди, де бовтався клень. Одно-однісіньке зеренце шроту попало йому в нутро, але не прошибло пухиря; риба дуріла з болю, але не швидко мусила подохнути.
— Сюди! сюди! Маю його! — крикнув Едмунд, ухопивши кленя обома руками. Клень заплюскотав і забовтався страшенно, і Едмунд не можучи вдержати його одною рукою, а не хотячи випускати, потонув ураз із ним у глибінь.
— Мундзю, Мундзю! — скрикнув переляканий Тоньо, але Едмунд не чув уже того крику. Тоньо бачив, як він у глибині боровся з міцною рибою, таки не хотячи пустити її з рук. Без намислу пішов він нурця, щоб допомогти братові, коли в тім бачить — клень вирвався з Едмундових рук і погнав стрілою до берега, але Едмунд не випливав на верх. Що це таке? Чи зір омилює його, чи таки справді Едмунд мов камінь усе нижче й нижче спадає на дно? Тоньо бачить, як брат немов у одчаю махає руками, але це нічого не помагає йому. Смертельна тривога пройняла хлопця; він пригадав собі, що Едмунд часом дістає корчів у нозі, і що в воді такий корч чинить чоловіка зовсім безвладним. Що тут діяти? Тоньо був добрий пливак
