Я з переляком видивився на неї. Таке жадання видалося мені чимось бездонно абсурдним та неможливим.
— Ну, скажи бо! Говори! Думай!
І вона обома руками потермосила мене за плечі.
— Зроблю все, що звелиш, — прошептав я.
— Так? Ну, це гарно. За це люблю тебе. На!
І вона нахилилася і поцілувала мене в чоло. Від дотику її уст у мене мов огняні мурашки забігали попід шкірою.
— Слухай же! — мовила вона, знов сідаючи біля мене і пригортаючи мою голову до своїх грудей лівою рукою. — Подобаєшся мені. Хочеш їхати зі мною?
— Куди?
— В світ. Я не думаю сидіти в тім проклятущім Львові. Тут мені не місце. Тут я Киценька і ніщо більше. А мене тягне до чогось вищого. Чую в собі силу, талант, вогонь. Хочеш допомогти мені вирватися з цеї проклятої нори?
— Все віддам, щоб допомогти тобі, — скрикнув я з запалом.
Вона скоса з усміхом дивилася на мене.
— А ти навіть гарний, коли не киснеш. Люблю такий запал у молодих хлопців. Дай уста.
І вона вхопила обома руками мою голову, прихилила до себе і поцілувала мене в уста. Я стратив пам'ять. Якась невимовна розкіш наповнила моє серце. Думалось, що зомлію, що минуся в тій хвилі.
