Трибунальську. Її капелюх чимраз частіше тонув у потоці чужих темних постатів і нараз щез зовсім. І я побіг наперед, кинувся сюди й туди — нема Киценьки. Мов шалений бігав я по всіх сумежних вулицях, довкола ринку, по Галицькій, по Маріяцькій площі, ніде не було її. Щезла, мов парою розвіялась. Сніг ліпив чимраз дужчий. Коло десятої почали вулиці пустіти. Я ще якийсь час ходив, мов вартовий, перед брамою тої кам'яниці, де жила вона, але даремно ходив: Киценьки не було ані сліду. Мабуть вернула додому швидше. А може знайшла де інший обов'язок, що зупиняв її всю ніч? Але де? Нічних кав'ярень таких, як Суберльової, у Львові не було. Я даремно ламав собі голову і по дванадцятій, весь розбитий, утомлений, мокрий і зіпрілий, вернув додому. Сторож, відчиняючи мені браму, набурчав на мене, що раз-у-раз волочуся так допізна, а тут телеграфний післанець розбивався за мною.
Що за лихо з тими телеграмами? — подумав я і махнув рукою, мов обганяючися від влазливої мухи. Але вдумуватися в положення моєї батьківщини я не мав ані часу, ані охоти, ані сили. Я роздягся, весь продрог у нетопленій хаті і, обвинувшися ковдрою та накинувши ще на ковдру все моє мокре убрання, я лежав, дзвонячи зубами та трясучися мов у пропасниці, поки важкий сон не наліг на мої повіки.
Рано я прокинувся з сильним болем голови. Я мав таке чуття, що хтось дов-
