Наші люди аж тоді довідалися про його вчинок, як виїздив. У селі крик зчинився. Повибігали з хат баби, чоловіки, кленуть Панаска, гукають за ним: «Юда! Юда! Батьківщину продав!» Далі молодші за грудки, за камінці, давай шпурляти за ним та все кричать: «Юда! Юда!» А стара Безкрилиха вискочила зі свого обістя, стала серед дороги перед його фірою та кричить: «Панаску! Їдеш уже? Та чекай, іди на цвинтар, вели відкопати тата та покласти по-людськи, бо він у гробі перевернувся!» Але фірман штохнув стару дишлем у груди, перевернув у сніг, бо то зимою діялося, та й погнав світами. І відтоді вже ми не бачили Панаска і не чули, що сталося з ним.
— Та вже певно, що добра йому не буде! — задумано мовив другий селянин, — Де ж би Пан Біг міг благословити такого чоловіка!
Оця відомість була для мене такою несподіванкою, що довго я попросту не міг отямитися. Як то, — думалось мені, — той Опанас, що, бачилось, так усім серцем і всею душею прилип був до своєї батьківщини, жив у ній думками і жив нею, він мав би ні з цього ні з того продати її! Відомість була неправдоподібна, дика, та проте сумніватися про її правдивість не було ніякої можности. Я пробував вдумуватися в її причини, та не міг нічого придумати. Вчинок Опанаса був для мене загадкою, над якої розв'язанням я мучився досить довго, та не догадавшися нічого, покинув думати, хоч у гли-
