— А то певно неправда була? — втрутив знов хтось збоку.
— Та може й неправда. Або я знаю! — згодився Опанас. — А колядники не хочуть уступитися. А тато до них: «А будете колядувати за каганець вівса?» Як почули колядники таку ціну, то зразу в сміх, потім помуркотіли щось поміж собою, а потім крикнули: «Будемо»! — та й заколядували.
Опанас урвав, мов нараз похопившися, що задалеко забіг у своїм оповіданню.
— Ну, як заколядували? — питаємо.
— Або я знаю, — каже якось несміло Опанас.
— Знаєш, знаєш! — кричимо. — По носі тобі видно, що брешеш! Зараз говори, як заколядували.
— Але ви будете з мене кпити.
— Ні, слово чести, що не будемо.
— Або з моєї батьківщини.
— Ні, ні, говори сміло!
— Та як заколядували! Там між ними був такий цупкий на вигадки, так той затягнув, а всі за ним, та так мов сокирою рубають.
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь со небес;
Моримуха так як пес
Розвередився.
Тріє царі ідуть со дари;
Парубки співаки,
Раз у рік колядники
Колядували.
Тріє царі, де ви йдете?
Та й ідіть далі в світ,
Бо у мене грошей ніт,
Дармо ревете.
