Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/163

Цю сторінку схвалено

не соромився щопонеділка випрошувати в нього пару «дудків» то на тютюн для себе, то на топку соли, то на обарінки для вуйчаників та тітчаників дома. І Опанас давав, а для малих вуйчаників та тітчаників і сам купував то калачі, то цукерки, то дешеві забавки та передавав додому.

Раз тільки витягли ми в нашого Опанаса невеличке оповідання, про його батька, та й то треба було його від нього, як то кажуть, кліщами витягати. То так було. Одного понеділка старий Моримуха чомусь не міг приїхати до Дрогобича, і передав цілотижневий провіянт для сина через якогось сусіда, розповівши йому, де й як має шукати синової кватири. Приходить сваток до нас на кватиру з кобелею в руці та й питає крізь вікно:

— А чи тут Каганців Панаско?

Ми поприходили зі школи, а Опанаса ще не було.

— Каганців? — перепитуємо. — Тут живе Опанаско, але не Каганець, тільки Моримуха.

— Ну, та той, той, той сам. У нас його називають Каганець.

— Ба, та чому? Через що? — питаємо ми зацікавлені.

— Е, та то би довго повідати, а мені нема коли. От, каже, тут йому тато футраш[1] передав. Виберіть із кобелі, бо кобеля моя.

— Та розповіжте бо, чому старого Моримуху називають Каганцем? — налягаємо ми.

 
  1. Живність (Ів. Фр.).