|
Прощай! Гармати грають. Чи новий штурм? Іду над море, щоб передати лист китайцеві. Ще раз прощай! До побачення. Твоя |
І це має бути правда? Ні, ніколи!
Глупа, романтична дівчина повидумувала, щоб…
Та що це я? Три чверти на дванадцяту! Господи! А я сиджу над цим листом і весь замочив його сльозами!
Цілу годину просидів, сам себе не тямлячи. І плачучи. Що це зо мною діється?
Новорічна година наближається. Чи так то я надіявся зустрічати її.
Де мої сподівані радощі! Де мої естетичні принципи? Де моє тихе задоволення! Пропало, пропало все! Ось де життя! Ось де страждання! Ось де боротьба і розчаровання, і безмежні муки, і крихітки радощів, задля яких і безмежні муки не муки!
Що таке чоловік для чоловіка? І кат і Бог! З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!
«До побачення». Так вона кінчить. Та невже ж це можливе? Невже для нас, розділених так многими могилами, є якесь побачення? Ні, не вірю!
А понад ті могили пливе рікою одно велике неперерване страждання. І мучить нас.
