розділював роботу, контролював виконання. В разі непослуху або недбальства був страшенно злий і гострий.
З часом почав і мене втягати в свої пляни. Я мусіла одягатися в яркі сукні і ходити з Генрисем на прохід попри вистави і склепи[1], де було багато панства. Я мала звертати на себе увагу і приманювати багатих паничів, а члени шайки шниряли в юрбі і «працювали». Я знала це, Массіно! Моя душа бунтувалася, та проте мої уста всміхалися. Я чим далі, тим більше підлягала якійсь магічній, демонській силі Зиґмунта. В міру того, як ми жили разом, Генрись якось блід і затирався в моїй душі. Виявлялася вся його нікчемність, і я не звертала на нього ніякої уваги. Зиґмунта я боялася, але його сила, інтеліґенція й енергія імпонувала мені.
Тямлю, це було в Дорпаті. Генрися вхопили на гарячім і арештували. Я сиділа в готелі, коли до мене прибіг Зиґмунт.
— Панно Маню, одягайтеся, в що маєте найкраще. А не забудьте чисту білизну!
Я витріщила на нього очі з німим запитанням.
— Не глядіть на мене, як теля на нові ворота! — гримнув він гостро. — Генрись арештований. Поки ще сидить в участку і не відданий до тюрми, ви можете вирятувати його.
— Я?
- ↑ Склеп — крамниця, магазин.
