глянути просто в очі. І хто б його подумав, що він…
А, правда! Старий лісничий поїхав був із дочкою до Львова. Два дні гостювали. Приїхали в трійці, привезли отого Генрися. Старий дуже тішився, що знайшов такого гарного практиканта. Хлопець хоч до рани приложи. З дуже доброго дому. Має укінчену лісову школу. Свідоцтва дуже гарні. За плату не торгувався, бо казав, що має деяку поміч із дому, а бажає тільки практики.
Справді випрактикував гарно!
Старий любив його як свою дитину. Держав у себе в лісничівці. Водив із собою по лісі. Не мав, здається, перед ним ніякого секрету.
Цікава річ, що коли щезла донька і тиждень по її від'їзді не було відомости від неї, і тітка з Городка на запитання відповіла, що Манюся зовсім не була в неї, і всякі пошукування через поліцію і жандармерію не дали ніякої вказівки крім тої, що Манюся і Генрись разом поїхали до Кракова, і коли показалося, що Генрись у Кракові не мав ніякої рідні і нікому не був відомий, — коли показалося все те, старий мов і зовсім забув про Генрися, жалував за дочкою, але не робив ніяких дальших старань, щоб віднайти її, а швидко й зовсім замовк, перестав говорити і бачитися з людьми, поки в початку зими не спочив у могилі.
Ну, ну, цікаво, чим то покаже себе той Генрись.
