Там у них велика фамілія і там має відбутися наше весілля. Пересидимо лише цей день у Кракові в готелі, бо їх власний дім виарендував на пару місяців пан граф Стенжицький для якихось заграничних гостей. Це все сказав йому пан Зиґмунт. До мене він не зближався, завваживши мабуть, що я глянула на нього тим оком, що на пса. А на ніч, мовив далі Генрись, цілуючи мене в руку, поїдемо далі. Пан Зиґмунт вистарає нам пашпорти, і завтра повітаємо наших у Варшаві.
Я була, не вважаючи на втому, така щаслива і така весела, що навіть не пробувала розмірковувати ті історії. Я віддалася Генрисеві в розпалі своєї пристрасти і мені байдуже було, де брати шлюб, у Кракові чи в Варшаві. Ми поїхали до готелю.
Я лягла спати. Генрись вийшов кудись. Прийшов аж на обід. Пообідали, попестилися і Генрись знов пішов кудись. Казав, що має ще деякі інтереси полагодити. Вернув над вечір. Паспорти для нас були вже готові, властиво один для нього «з жінкою». Я кинулась йому на шию і почала пристрасно цілувати його, побачивши урядово затверджену ту свою титулятуру. Ми заплатили в готелі, поїхали на залізницю і за чверть години мчалися поспішним поїздом до Варшави».
Генрись, Генрись! Якось я мало тямлю його. Так собі, молокосос. Не любив
