крилом ви не до речі підпускаєте. Це малим дітям та старим пряхам до лиця, а не нам із вами, панно Маню!
Почитаю ще трохи далі. Коли й там таке саме, то покину. Не буду дочитувати. Або лишу на завтра, або зараз кину в огонь. Не цікаво. А от валки повставляю до фонографа, послухаю Ґабрієля д'Аннунціо або Дузе або красную Клео. Це буде зовсім інша забава, ніж нудне сантиментальне балакання тої авантурниці з Порт-Артура! Ну лише, що там далі пише?
«Я знаю, Массіно, ти не любиш сантиментальности. І тебе вже знудило оце балакання без змісту. І ти питаєш себе: чого вона хоче? Чого чіпляється? І чи до віку думає натуркувати мені голову своїми катеринковими: чи тямиш? Чи знаєш?»
Це чорт, не жінка! Завважую, що вона, пишучи це, немов душею розмовляла зо мною, і, укладаючи свої фрази, рівночасно своїми ящірчачими очима слідила кожний рух моєї душі. Вела зо мною нечутний діялог і зараз же відповідає на кожний заміт, що ворушиться в моїй душі.
Allen Respekt! Це також талант. Чи може яка інша сила? А може, лише привичка, віртузівство? Ну, та читаймо далі, побачимо, чи вміє вона промовляти й іншим тоном, бо це, очевидно, заповідає її остання рефлексія.
