а скрізь по столиках квіти — хризантеми, мої улюблені хризантеми різних колірів і різних відмін. А на бюрку розложена тека з моїм дневником. А обік бюрка столик застелений, уквітчаний — їй-богу, сьогодні не лише листки барвінку, але й сині його квітки! Штукар мій Івась, це він таку несподіванку придумав для мене. Знає, що я в тім пункті забобонний, вірю, що квіт барвінку на новий рік приносить щастя.
Вірю або не вірю, а так собі. Приємно колисатися в такій надії, мов у гамаці.
А на столику вся холодна кухня. І яблука, і помаранчі, і фіґи. І кілька пляшок вина. Самі добірні марки. І два келішки! Ха, ха, ха! Збиточник Івась! Думав, що й вона буде! Що без неї й празник не празник, і новий рік не новий рік. Помилився, хлопче! Минулося моє гречане. Тепер «вона» вже не манить мене до себе, хоч би й яка була. Попробуємо обійтися без неї. І думаю, що моя радість буде не менша, та в усякім разі глибша, чистіша, якби була з нею. А то хто її згадає! Здається, й гарна дівчина і говориш із нею, як із другом, а тут на тобі, з її рожевих усток вилетить якесь брутальне слово, якийсь цинічний натяк, або й те ні, а по її лиці мигне якась тінь, щось таке погане, огидливе, і попсує тобі ввесь вечір, прожене всю радість, розвіє всю поезію.
Від часу моєї останньої романтичної історії, тої там у лісничівці перед трьома роками, на мене не раз находить дивне чуття. Коли до мене сміється, зо мною
