тканини, і тільки на тій індивідуальності, мимохідь, немов рикошетом показує великі історичні події, дає нам глядіти на них ніби через невеличке віконце. Його ціль тут, як і всюди інде — мальовання людської душі в її поривах, пристрастях змаганнях, тріюмфах і упадках; чим живіше він на данім історичнім тлі змалює своїх героїв власне як людей, а не як манекени в історичних костюмах, тим кращий і тривкіший буде його твір.
Усе те я говорю, розуміється, не pro domo mea. Наскільки мені вдалося в оцих повістках змалювати живих людей і разом із тим віддати також колорит і настрій даних історичних хвиль, не мені про це судити. Мої міркування нехай будуть свідоцтвом того, як я розумів своє завдання, а не осудом, як я виконав його. Для такого осуду я подаю тут деякі матеріяли.
Оповідання «Різуни» основане в першій лінії на оповіданню мойого покійного батька, який не раз, хоч і загально, згадував про переполох, зроблений на Кальварії приходом великої громади мазурських різунів восени 1846 р. Оттим то перший нарис цього оповідання в віршованім обробленню входив у склад поеми «Панські жарти», основаної також на батькових оповіданнях. Та пізніше, перероблюючи цю поему для друку, я викинув цей і деякі інші зайві епізоди і пробував обробити звістку про прихід різунів на Кальварію в окремій поемці. Та й цей плян я закинув, надибавши 1884 р. в архиві д. Вол. Федоровича в Вікні лист одного
