— Добре, Ганко! Скупай її! Нехай не буде така гаряча! — кричали одні.
— Ану, Фрузько, хап її за коси! Як вона тобі сміє парубка відбивати? — піддратовували другі.
Фрузя сама себе не тямила зі стиду і з пересердя. Вона була вся мокра і тряслася з холоду, але проте пересердя взяло верх. Вона кинулася на Ганку і вхопивши її за коси, почала торгати і бити. Ганка, все ще держачи коромисло з коновками на плечах, хвилю була безпомічна, не знала, чи держати коромисло, чи боронитися. Та швидко надумалася, пустила коромисло і вільною рукою вдарила Фрузю в груди так сильно, що ця відразу звалилася з ніг і пустила її коси.
— Га, га, га! — реготалися ріпники. — От дівка, як жовнір! От так її!
— Іване, — кричали інші на Івана, що власне йшов із шинку. — А ходи но сюди! Побачиш комедію.
— Та що там? — мовив Іван.
— Ходи, тут дві дівчині із-за тебе мало собі віку не вкоротять. Ходи, хоч подивися! От то щасливий парубок, що дівки за нього б'ються.
Іван наблизився і зараз порозумів, що діється.
— Ганко, — мовив він грізно, — що ти робиш?
— Ади, — закричала Ганка. — Оце опудало чогось мене чіпається. На дорозі мене перейшла та й публіку з мене робить.
Фрузя, ледве дихаючи, піднялася з землі. У неї боліло в грудях, дух запирало.
